Та, остання Вітчизняна, кров, як воду пролила,
Щоб жадана перемога нам свободу принесла.
Покалічила, зламала душі, долі, майбуття.
Там батьки наші поклали ради нас своє життя.
В дні війни було все ясно: ворог, рідні, жаль та злість,
Як відлуння канонади, й гіркота невтішних сліз.
Досі не дає покою, тяжкі думи навертає
Радості та непокою. Все в минуле повертає.
Не дає спокійно спати потаємний ворог:
Заздрість, марнота, образи та на серці морок.
Хіба зараз всі щасливі, чи живемо вдосталь?
Не маємо перемоги над ордою досі.
Хто ж підніме нас, панове, подолає всіх катів?
Під чиїм знаменом, браття, переможем ворогів?
За дітей, за землю нашу кров святу уже пролив,
Вмер, на третій день воскреснув, шлях нам правдою світив.
Досі руку простягає, нам спасіння обіцяє,
Він завжди перемагає, все здолає, силу має.
Він невільників звільняє, та слабким допомагає.
Він до правди навертає, твій Христос тебе чекає.
ЕЛЕНА ШАБЕЛЬСКАЯ,
ВЕРХНЕДНЕПРОВСК УКРАИНА
Познакомилась с Отцом лично в 1995г. С 2001г. служу Ему редактором христианской газеты, с 2003г. - в тюремном служении. e-mail автора:shalena_04@mail.ru
Прочитано 9785 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Обычное дежурство - Тихонова Марина Сейчас иду на похороны. У давней приятельницы зверски убили единственного сына.
Меня мучают вопросы: где была милиция? неужели никто не видел и не слышал?
И еще один: как бы себя повели люди, зная, что бьют их близкого человека?
